Блогер: «Коли я бачу, що хтось тут топить проти параду з бубонінням про Іловайськ і т.д., то знаю, що ці люди воліють лягти під московського окупанта і не є патріотами»

Станіслав Федорчук

Обговорення того, чи варто проводити військовий парад в Києві на річницю Незалежності України, перетворюється в щорічне змагання “позицій”. Тому, щоб двічі не вставати.

Перше. Військові паради, це традиція, яка прийшла з Давнього Риму, Месопотамії, Єгипту, місць де народилася сучасна цивілізація. Це частина військової, суспільної та політичної європейської традиції.

Друге. Призначення параду – це перевірка готовності, яка демонструється суспільству, з латини paro перекладається як готовий. Тобто, мова йде про демонстрацію спроможностей. Яка робиться в присутності політичного керівництва та суспільства. Парад – це не тільки тріумф, коли святкується перемога, якби не накручували “експерти”.

Третє. Нагадаю активним та пасивним критикам, що до 1994 року військові паради в Україні не проводилися, бо політичне керівництво демонструвало “миролюбність” та абсолютне небажання створювати національні збройні сили.

Четверте. За часів Віктора Януковича, військові паради не проводилися, країну готували до поглинання Росією. Російському “брату” вочевидь не дуже хотілося бачити ані українських військових, ані українських прапорів у Києві.

П’яте. Військовий парад на День незалежності – це не тільки марш вулицями Києва. Це нагода передати бойові прапори нашим бригад Збройних сил України. А також можливість нагородити тих, хто отримав бойові нагороди та ордени.

Шосте. Це нагадування нашому суспільству про те, що ми не плануємо капітулювати. Про те, що нарешті ми усвідомили, що незалежність здобувається у боротьбі за свободу, а не на трибунах. Привід вкотре згадати всіх, хто загинув, всіх, хто тепер у небесній сторожі України. Більше того, маршем крокують не тільки курсанти, а й ті, хто четвертий рік тримає українське небо. Аби ми могли жити. Щоб могли жити вільними наші діти та онуки.

Сьоме. Аргументи на кшталт того, що вся бойова техніка має бути на передовій, виглядають як мінімум недалекоглядними. На щастя, українська армія має перебувати в усіх важливих стратегічних пунктах. Частина поїде на фронт після параду. Як це було вже не раз. Частина лишиться.

Восьме. Можна любити/не любити нинішнє політичне керівництво України, але вважати, що воно є гіршим за російську окупаційну владу – означає бути переможеним російською пропагандою. Більшовицькі агітатори, які розкладали війська Центральної Ради, Директорії, Гетьманату якраз і ставили на те, що мовляв у запіллі одні вороги. Результатом стала 70-річна окупація України Радянською Росією. Тому, якби емоційно ви не були налаштовані, пам’ятайте, навіть найгірша власна влада, краще перед владою окупантів. Якщо ви цього не розумієте, треба над собою працювати.

Дев’яте. Військовий парад це нагода запросити українських союзників спільно подивитися на Збройні сили України і нагадати ще раз всьому світу про російсько-українську війну, а також про те, що ми продовжуємо боротися за нашу незалежність. Не за окремі клапті Слобожанщини, Приазов’я чи Донщини, а за право бути незалежною державою, яка сама розпоряджається своїм майбутнім.

Десяте. Українське суспільство часто закриває очі на те, що відбувається на фронті. Від слабкодухості. Від перевтоми. Страху. Військовий парад – це також і форма терапії, яка проводиться з суспільством. І демонструє, що в нас немає найсильнішої армії Європи або світу. Але є наша українська армія, яка виконує свій обов’язок перед українським народом. В першу чергу.

Слава Україні!

Share