“Чемодан-вокзал-Рoсія” – не кажіть так нікому більше в Одесі, хоч я вашу думку поділяю”. Рост львів’янки про Одесу викликав ажіотаж у мережі

Перші враження про Одесу: переважно негативні

Українську мову у відповідь почула вже десь три години, перебуваючи в місті.

І так, я знаю, що се російськомовне місто, але все таки занадто, як на мене. Я ж все таки не англійською говорила. Або ні, якби я говорила англійської, то, майже певна, почула б швидше англійську, ніж українську у відповідь.

Таких маленьких та старих трамваїв, як в Одесі, я не бачила ні в Харкові, ні у Львові. Звісно, мені неодноразово доводилось бачити, як пасажири у Львові набиваються в транспорт, як кілька в банку. Але се лише квіточки у порівнянні з одеськими реаліями в сьому сенсі. Видовисько не для людей зі слабкими нервами) Ймовірно, подібна перевантаженість пасажирами даного виду транспорту криється в ціні. Адже маршрутки тут коштують вже сім гривень, а ціна квитка на трамвай йдосі тримається на позначці трьох гривень. Так не переплачуючи за проїзд, містяни платять своїм комфортом. Ще цікаво, що оплачувати проїзд потрібно не на вході, а не виході. Саме з сієї деталлю пов’язаний маленький казус, що стався зі мною. Коли я вже виходила на свою зупинку, то мені було кинуто в спину навздогін:

– А оплатіть проєзд?
– Так я оплатила ще на вході.

Водійка, згадавши, що все саме так і було, рушила трамваєм до потрібної зупинки)

Люди дуже привітні та охоче йдуть на допомогу. Мені гарнесенько пояснював дорогу водій маршрутки чим мені добратися до місця призначення. Був уважний і терплячий. Не показував анінайменшого роздратування, хоч транспорт був заповнений пасажирами і, в принципі, потрібно було рушати.Також була тітонька і дівчина, які зацікавлені та не байдуже відгукувався, щоб допомогти зорієнтуватись в місті. Взагалі мені одесити здалися тепліші за формально привітних галичан, які, насправді, більш закриті. І сим одесити схожі на полтавців, які є за своєю регіональною ментальністю відкриті і теплі до нових людей)

Одеса складає враження брудного міста. Переважно з пострадянською, а тому переважно ніякою архітектурою. Якесь в мене було дежавю, як і у випадку з Дрогобичем, яке теж є хоч і маленьким, але теж туристичним містом. І хоч в першому, хоч в другому випадку центр охайний і чистий, а от далі – занепад і руйнація. Що говорити, коли не тільки є зарості на вулиці, а й одкритий каналізаційний люк посеред дороги, який практично нічим не прикритий і в який можна запросто впасти. Можливо, се б зі мною і сталося, якби мене не попередила тітонька, яка мені показувала, де тут є кафе. Ото була б мені фініта ля комедія, а не море)

“Чемодан-Вокзал-Росія” – не кажіть так нікому більше в Одесі, хоч я Вашу думку поділяю”. Се так мене попередила тітонька, яка переважну частину життя прожила в місті, але сама родом із Західної України. Се такими словами я зреагувала на те, що багатьох одеситів дратує, коли вони чують українську, як стверджувала жінка, а вона на те умисно говорить українською. І при нагоді нагадує на якій землі вони живуть. На питання : “Чи багато сепаратиських настроїв в Одесі?” Жінка впевнено сказала, що вісімдесят відсотків. І переїжджати такі в Росію не хочуть, вони хочуть залишались тут. І чекають, доки прийде путін. І я не бачу причин їй не вірити.

Місцеві одягнені переважно не тільки просто і практично, а й бідно. Лиця втомлені, здається, життям і добуванням грошей. Містяни не світяться од того, що живуть в сонцесяйному портовому місті України. В чомусь мені се нагадувало другу сторону Львова, де є туристична і райдужна сторона, а є важка, яка забезпечувала той рай, але таки у Львові більш щасливі лиця та живеться комфортніше.

В френдстрічці, незадовго до поїздки, я прочитала десь таке: “Одеса – це як Львів, лише російськомовний. Так от, я сміло можу запевнити, що Одесі до Львова, як до Києва рачки. Тут немає ні живописної та багатої архітектури, ні тієї охайності та делікатності у вулицях і т.д. І се написано не для того, щоб сказати який Львів крутіше чи ліпше в сьому сенсі, а в тому, щоб не вводити людей в оману, ставлячи між Одесою і Львовом знак рівності. Вони абсолютно різні.

Ніде я не бачила, щоб так багато людей мало не притискали сумочку до себе і не тримали її спереду себе, як в Одесі. А справа ось у чому: одне з важливих попереджень, які я отримала, що в місті жахливо багато крадуть. Тому цінне потрібно тримати максимально при собі. Більше того, намагатись не носити на собі коштовності, бо можуть обманути, а при потребі і палець з обручкою відрізати. На моє здивування, що можливо, жінка вдалася до гіперболізації, то вона лише підтвердила, що все саме так і є, і вона се місто дуже добре знає. В ньому варто бути дуже обережною. Мабуть, се відгукується історичне минуле, де була така собі Сонька – золота ручка. Така собі королева злодіїв. Королеви немає, але, очевидно, злодії залишились)

Мені б хотілося знівелювати се переважно негативне враження про Одесу – позитивом. І я дуже на се сподіваюся в наступні дні відпочинку тут)

Роза Туманова

Як пише сама автор, її пост викликав ажіотаж у Мережі:

“Коли я писала перші враження про Одесу, то геть не підозрювала, що сей невинний, в принципі, пост може так “бомбити” місцевих жителів. До того ж, його викручували на будь-який фантастичний лад) І вкладали те, чого там ніколи навіть не було на увазі) Як виявилось, справа в тому, що репост мого допису хтось зробив у псевдопатріотичну спільноту “Моя Одеса”. Де український патріотизм надто не вітається. І закривають рота тим, хто “посмів” написати про якісь негативні сторони міста, якщо побіжно глянути спільноту.

Також є, наприклад, там пост про Сліпака – оперного співака, який рік тому загинув на російсько-українській війні. І якого дозволяють зневажати в коментарях. Хто вдячний – тому, знову ж таки, закривають рота. Ймовірно, місцева жителька, що говорила про ватяність та сепаратиські настрої, лише підтверджують подібні реакції та коментарі. Зокрема, вказана спільнота. Звісно, є патріоти і національно-свідомі жителі міста, але їх – меншість. І я їм співчуваю, бо приблизно уявляю, як серед подібних настроїв, деколи важко бути з проукраїнською позицією. І, головне, якщо пост не містив правди та не заслуговав уваги, то наврядче отримав би сотні і сотні перепостів, викликав хвилювання та роздуми через “божевільну туристку”. І до мене додавалися одесити, які розділяють ті враження та підтверджують.

Думки, які не варті, як писали, уваги, але які, як не парадоксально, активно обговорюють і люди задумуються. Рада, що для багатьох одеситів я стала приводом об’єднатися проти “озвірілої фашистки”. Правда, ту єдність та на корисні справи спрямувати для міста, бо не там вони ворога почали шукати і не від того захищають) І – так, я рада, що я в Одесі, що також бачу над чим нам всім треба працювати на шляху до справжньої української держави.

Все буде Україна! Але не одразу.
Слава Україні!”

Share