Лариса Ніцой: Я цього дзвінка чекала 40 довгих років. Дзіііінь! Беру слухавку. В трубці молодий жвавий дівочий голос…

Дзіііінь! Беру слухавку. В трубці молодий жвавий дівочий голос.

– Доброго дня! – життєрадісно. – Магазин Аквалайф. Ви Марія Науменко?
– Добрий день! – усміхаюся в трубку, реагуючи на веселий голос-дзвіночок, не до кінця вловивши, це мене назвали Марією, чи продавчиня представилася Марією.

Тим часом трубка продовжувала радісно щебетати.

– Ви замовляли купальник.
– Ви знаєте, – кажу я, добираючи слова, так не хочеться засмучувати цей голос, – ви мабуть помилилися номером, бо я не замовляла купальника.
– Ви Марія Науменко?

– Ні, я не Марія.
– Вибачте, мабуть неправильно вказали номер.
– Буває. А може це ви мимомолі не ту циферку натиснули. Ви подивіться ще раз уважніше, – заспокоюю і поспішаю запитати, поки в трубці не натиснули “відбій”. – Скажіть, а ви звідки дзвоните?
– З Києва!

– Правда?! – щиро дивуюся. – Аж не віриться. А чому ви зі мною не російською говорите?
– У нас, у Києві, всі розмовляють українською! – впевнено каже трубка, ніби пояснює істину малій дитині.

Зворушена, сміюся у відповідь. В душі обнадійливо затріпотіли крильця метеликів. Так хороше на душі від цього несподіваного дзвінка. Знала б ти, дитино, скільки всього хорошого я тобі вже встигла подумки набажати. Кажу в трубку:

– У вас дуже приємний молодий голос! – Вітаю вас із Днем молоді.
– Дякую! – каже дівчачий голос. – А я Вас вітаю з Днем Конституції!..

Я, українка в Україні, цього дзвінка чекала 40 довгих років.

Лариса Ніцой

Share