Не тільки Україна і Білорусь: названо країни, які хоче захопити Путін

Президент Російської Федерації Володимир Путін не може не розуміти, чим йому загрожує справжня, велика війна, але він не відмовляється від планів по захопленню інших держав.

Про це йдеться у матеріалі першого віце-президента Національної академії наук, радника президента України Володимира Горбуліна, оприлюднений виданням “Дзеркало тижня”.

За його словами, під ударом можуть опинитися не тільки Білорусь, а й інші держави колишнього СРСР. Середня Азії в цілому і Казахстан зокрема – як і раніше сфера активного інтересу Кремля.

“Свого часу Казахстан переніс свою столицю подалі від кордону з Китаєм, вважаючи, що це сусідство трохи небезпечне. Як би не довелося переносити столицю ще раз, згідно з Путіним, “кордони Росії ніде не закінчуються”, – зазначив Горбулін.

Він додав, що для Путіна – Україна, Білорусь і Казахстан – це програма мінімум. Програма максимум – це не тільки встановлення контролю над країнами Балтії, створення зон нестабільності в Польщі, Румунії, Болгарії, Греції, але формування таких же зон у Німеччині, Франції, центральних і південних країнах ЄС.

“Підготовка до цього йде повним ходом. І це не тільки підігрів протестних акцій по всій Європі, але створення воєнізованих формувань. Росія зайнята організацією підпільних вербувальних і військово-освітніх проросійських центрів по всьому континенту (наприклад, Міжнародний центр бойової та спеціальної підготовки “Вовк”, чиї філії існують у багатьох європейських країнах)”, – підкреслив він.

Крім того, за його словами, активність Кремля — прямий наслідок такої надміру «акуратної» європейської політики у сфері безпеки. Москва охоче і безкарно підключається до організації протестів у ряді країн континенту. Тестування політичної стабільності Європи йде повним ходом.

У складній ситуації опинилися і США. Передноворічна гучна відставка міністра оборони Меттіса — симптом серйозної проблеми, яку США не змогли вирішити і через два роки після президентських виборів.

За два роки Конгрес зробив чимало, щоб обмежити господаря Білого дому у прийнятті стратегічних рішень у внутрішній та зовнішній політиці. Однак є межі й такого контролю, і Трамп їх відчув,- підсумовує автор.

Джерело

Share