Присвячується мамам, які відпустили своїх синів у доросле життя

Коли він наpoдився на світ, ви не могли відійти від радісного шoку довгий час. Ось він перед вами: крихітний, живий, справжній – ваш син. Смішно прицмокує губками, дивиться виразними очима, незграбно орудує ручками і ніжками. Ви знаєте, що його стан цілком і повністю залежить від вас: встаєте ночами, годуєте, сповиваєте. Та відчуваєте його, як себе.

Ось він пхикає, коли йде в дитячий сад, тому що не хоче розлучатися з вами: великою, теплою, коханою, рідною. Увечері, коли ви повертаєтеся додому, питає, чому місяць ходить з вами по вулиці заодно, чому кішка каже “мяу”, чому тато кашляє, а бабуся носить скельця на очах.

Ось його заплакані оченята перед вами, коли він в перший раз йде в школу і йому доводиться сидіти за партою цілими днями, коли так хочеться погуляти. Перший синяк, один в гостях з діркою на шкарпетці. Комп’ютерні ігри: спочатку прості, потім зі складним сюжетом, які ви не можете зрозуміти. Час летить кaтaстрофічно швидко. Купівля телефону, перша смс від дівчинки: “Чим зайнятий?”

І побігли роки – побігли. Для вас вони були, як один день, а для сина – наповнені величезною кількістю подій, переживань, особистим ростом, вчинками заради любові, самоствердження, доведення, що він гідний всього найкращого.

Останній дзвінок … ви поправляєте йому краватку. Вручення атестата. Сльози ваші, сина, вчителів. Заклик до армії. Напружений вираз його обличчя – на ньому написано, що він готовий витримати будь-які випробування. У вас розривається серце, але ви знаєте, що він сильний, справедливий, добрий. Він обов’язково впорається.

Худющий, запалі щоки, голодні очі… Такий він приходить з армії. Через пару місяців він знайомить вас з Валею, через три – з Танею. Ви тільки встигаєте звикнути до того, що вони змінюються надто часто, як син каже вам: “Одружуся на Олі”.

Ви розумієте: він іде, іде, іде… Не зачинивши в серцях двері, не в невідомість, що не від того, що ненавидить. Він йде до НЕЇ, до тієї, що буде поруч, хто буде поправляти краватку на сорочці і годувати сніданками. Вам доведеться змиритися з тим, що син пішов у доросле життя.

Не заважайте. Не стукайте в його двері кожен день, не перевіряйте, як ВОНА готує йому сніданки, обіди та вечері, не дорікайте ЇЙ, якщо у дівчинки щось поки не виходить через нестачу досвіду. ВОНА така, яка вона є, і син її любить. Тому полюбіть ЇЇ так, як любить ваша дитина.

Запам’ятайте :

1. Ваш син, як і раніше з вами. Але у нього настав інший період життя. Він повинен працювати, виховувати дітей, піклуватися про них і про кохану жінку.

2. Завжди, на незримому рівні у вас зберігається міцний зв’язок, який ніщо не здатний зруйнувати. Він поруч, він завжди поруч, нехай і живе в іншій квартирі, місті, країні.

3. Ваша спроба повернути його, зробити так, щоб він приходив щодня, допомагав, питав, як ви себе почуваєте – це прояв вашого егоїзму. Самі того не усвідомлюючи, ви можете зруйнувати своєму хлопцеві життя.

4. У вас багато нерозтраченої любові. Ви берегли її для сина. А він з НЕЮ. Радійте за те, що він щасливий, і направте свою любов на знедолених дітей, на улюблену творчість, на спілкування з людьми, які потребують вашої підтримки.

Син завжди цінував і цінує в вас силу, доброту, любов, мудрість. Не обманіть його очікування. Не перетворюйтеся в незадоволену, злу стару, яка вимагає стакан води щодня. Це не тільки нерозумно. Це сaмoгубcтво для вас і вбuвчо для сина. Дозвольте собі і йому бути щасливими.

Джерело

Share