Так ми познайомилися з Іриною. А вона сказала: «Бляяяяяха, я думала ти будеш приставати. А ти всю ніч говорив. Приходь ще»

Юрій Луценко з Іриною Луценко.

Восени 1986 добігала кінця моя солдатська служба. Не дивлячись на військову кафедру, тоді нас всіх загребли в Армію на 2 роки — бо демографічна яма, діти дітей війни.

У кінці серпня я випросив 2 дні відгулу, щоб написати заяву і поселитися в гуртожиток Львівського Політеху на 4 курс.
Гуртожиток був порожній. Щоб десь переночувати, зловив якогось переляканого першокурсника і напросився до нього на вечерю.
По телевізору йшло Сан- Ремо, найголовніше на ті радянські роки вікно в західну муз естраду. І тут в кімнату зайшла дівчина з сусідньої кімнати, шукала солі.

Солі не було. Був я.
Так ми познайомилися з Іриною.
Пройшов концерт.
З‘їли її вечерю.
Перевалило за північ.
Я пішов з нею мити посуд.

До ранку говорили про Львів, про Хемінгуея, про Челентано, про Колумба, про династію Тан, про квантову фізику, про …. всевсевсе.
О восьмій я попрощався. Поцілував у щочку.
А вона сказала: Бляяяяяха, я думала ти будеш приставати. А ти всю ніч говорив.
Приходь ще.

Через понад 30 років нам все ще не вистачає часу договорити про все.
Бляяяяяяяха, я люблю мою Ірину.

З Днем народження!

Джерело

Share